Перший день повномасштабної війни Тетяна Яковенко буде все життя згадувати як жахливий сон. Цього ранку жінка прокинулася не від будильника, а від страшних звуків вибухів. Харків був у вогні.
За годину Яковенки зібрали своїх трьох дітей, документи та найнеобхідніші речі. Наступні 5 днів уся сім’я просиділа у сирому підвалі. Щодня тут людей ставало все більше... Усі були знервовані, ніхто майже не спав, а в 3-річних Гліба та Єгора почався сильний кашель.
Ризикувати здоров'ям дітей далі батьки не хотіли, тому всією родиною повернулися у квартиру. Проте від постійних вибухів там було ще більш небезпечно. Діти тремтіли від кожного гучного звуку.
Микола й Тетяна вирішили тікати, але не за кордон. Яковенки принципово хотіли залишитися в Україні, поїхали з дітьми в с. Онішки, де колись жила покійна мати чоловіка.
До старого будинку родина їхала два дні, ховаючись від пострілів, проходячи блокпости, чекаючи на завершення комендантської години. Але залишитися в бабусиному домі було неможливо, оскільки він був розкрадений і розвалений.
Подружжя сильно переживало за психологічний і фізичний стан синів. Хлопці дуже втомилися. І якщо 10-річний Андрій ще хоч якось тримався, то молодші Єгор та Гліб захворіли. Батьки просто не знали, куди їхати далі.
Ми не могли залишити родину в біді. Завдяки проєкту Fort Home та підтримці наших партнерів, подружжя Яковенків з дітьми тепер мешкає у комфортабельному модульному будинку. Тут є все для їхньої адаптації та відновлення.
Микола вже працює на фермі, а хлопці навчаються: Андрій — онлайн у школі, а Гліб і Єгор — у дитсадочку. Вони вже значно краще себе почувають, адаптувалися до нового життя, але все ще тужать за домівкою.
Родина Яковенків дуже дякує усім тим добрим людям, які зустрілися їм на цьому важкому шляху і допомагають пережити цей період. А ми дякуємо усім, хто своєю підтримкою допомагає нам рятувати людські життя. Разом рухаємося до Перемоги.
За годину Яковенки зібрали своїх трьох дітей, документи та найнеобхідніші речі. Наступні 5 днів уся сім’я просиділа у сирому підвалі. Щодня тут людей ставало все більше... Усі були знервовані, ніхто майже не спав, а в 3-річних Гліба та Єгора почався сильний кашель.
Ризикувати здоров'ям дітей далі батьки не хотіли, тому всією родиною повернулися у квартиру. Проте від постійних вибухів там було ще більш небезпечно. Діти тремтіли від кожного гучного звуку.
Микола й Тетяна вирішили тікати, але не за кордон. Яковенки принципово хотіли залишитися в Україні, поїхали з дітьми в с. Онішки, де колись жила покійна мати чоловіка.
До старого будинку родина їхала два дні, ховаючись від пострілів, проходячи блокпости, чекаючи на завершення комендантської години. Але залишитися в бабусиному домі було неможливо, оскільки він був розкрадений і розвалений.
Подружжя сильно переживало за психологічний і фізичний стан синів. Хлопці дуже втомилися. І якщо 10-річний Андрій ще хоч якось тримався, то молодші Єгор та Гліб захворіли. Батьки просто не знали, куди їхати далі.
Ми не могли залишити родину в біді. Завдяки проєкту Fort Home та підтримці наших партнерів, подружжя Яковенків з дітьми тепер мешкає у комфортабельному модульному будинку. Тут є все для їхньої адаптації та відновлення.
Микола вже працює на фермі, а хлопці навчаються: Андрій — онлайн у школі, а Гліб і Єгор — у дитсадочку. Вони вже значно краще себе почувають, адаптувалися до нового життя, але все ще тужать за домівкою.
Родина Яковенків дуже дякує усім тим добрим людям, які зустрілися їм на цьому важкому шляху і допомагають пережити цей період. А ми дякуємо усім, хто своєю підтримкою допомагає нам рятувати людські життя. Разом рухаємося до Перемоги.
