Допити, знущання й цинічне приниження довелося пережити Аллі, яка просто хотіла повернути свого 13-річного сина з окупованого Криму.
Історія викрадення Данила почалася у жовтні 2022 року, коли директорка-колаборантка Херсонської школи №27 запропонувала учням поїхати на «відпочинок» у Крим. На той час залишатися в окупованому місті було небезпечно, адже росіяни чинили постійні провокації щодо мирного населення перед приходом ЗСУ. Тож заради безпеки сина Алла наважилася відправити Данила подалі від бойових дій.
Проте директорка збрехала батькам щодо строків «відпочинку» їхніх дітей, і через два тижні нікого з них не повернули. Наступні пів року Алла шукала способи забрати рідного Даніка, зверталась у різні інстанції й служби, телефонувала керівництву адміністрації, та все марно. Повернути самотужки сина звідти у неї не було жодної можливості.
Тим часом Данило перебував у кримському таборі «Дружба» в м. Євпаторія. На один поверх у поганому стані 1 душ та 1 туалет. Проте кожен ранок починався з російського гімну. А щотижня для юних українців обов’язково проводили «разговоры о важном», де нав’язували свою вигадану історію росії. Дітей постійно залякували й цькували. Забороняли розмовляти українською. А на тих, хто будь-яким чином проявляв українську позицію, кричали й проводили з ними виховні бесіди. Українські діти мусили цінувати «добро», яке вчинила для них росія.
Через 3 місяці Данила перевезли в табір «Лучистий», відомий своїми жорстокими умовами й катівнями для дітей. Там жахливо годували, взимку економили на опаленні, а юних українців примушували працювати — прибирати сміття на пляжі для відпочинку російських дітей. Але найжахливіше — дітям погрожували, що незабаром їх відправлять в дитячий будинок та віддадуть в прийомні російські сім'ї. А хлопцям, яким виповнилося 14, насильно видаватимуть російські паспорти, з якими їх ніколи не пустять в Україну.
Алла також дізналася про російську програму згідно якої після отримання громадянства рф українських хлопців віддадуть на навчання у Суворівське училище. Там їх готуватимуть до війни проти своєї Батьківщини. На щастя, Данилу вдалося дістати й передати мамі контакти нашої організації Save Ukraine. І жінка вчасно звернулася до нас за допомогою.
Дорога Алли в табір була непростою. Спочатку 14-годинний допит ФСБ у московському аеропорту, а потім в Євпаторії матерів змусили дати «радісне» інтерв’ю пропагандистському каналу «Россия 1» із вдячністю росії за «гарний відпочинок» дітей. Саме в цей час російська омбудсменка давала виправдовувальну пресконференцію за свої злочині після того, як МКС видав ордер на її арешт.
Жінок за дітьми на територію табору запускали по одній, психологічно тиснули, тому сказати щось всупереч на камеру — означало назавжди втратити дитину й свободу. Тож заради сина Алла змушена була натягнути на обличчя посмішку й дякувати росії. Але вона ніколи не забуде найжахливіші пів року свого життя, коли намагалася повернути свого Даню додому.
Повертаючись в Україну автобусом мама вперше змогла спокійно поспати, прямісінько у салоні, на сидінні.
Історія викрадення Данила почалася у жовтні 2022 року, коли директорка-колаборантка Херсонської школи №27 запропонувала учням поїхати на «відпочинок» у Крим. На той час залишатися в окупованому місті було небезпечно, адже росіяни чинили постійні провокації щодо мирного населення перед приходом ЗСУ. Тож заради безпеки сина Алла наважилася відправити Данила подалі від бойових дій.
Проте директорка збрехала батькам щодо строків «відпочинку» їхніх дітей, і через два тижні нікого з них не повернули. Наступні пів року Алла шукала способи забрати рідного Даніка, зверталась у різні інстанції й служби, телефонувала керівництву адміністрації, та все марно. Повернути самотужки сина звідти у неї не було жодної можливості.
Тим часом Данило перебував у кримському таборі «Дружба» в м. Євпаторія. На один поверх у поганому стані 1 душ та 1 туалет. Проте кожен ранок починався з російського гімну. А щотижня для юних українців обов’язково проводили «разговоры о важном», де нав’язували свою вигадану історію росії. Дітей постійно залякували й цькували. Забороняли розмовляти українською. А на тих, хто будь-яким чином проявляв українську позицію, кричали й проводили з ними виховні бесіди. Українські діти мусили цінувати «добро», яке вчинила для них росія.
Через 3 місяці Данила перевезли в табір «Лучистий», відомий своїми жорстокими умовами й катівнями для дітей. Там жахливо годували, взимку економили на опаленні, а юних українців примушували працювати — прибирати сміття на пляжі для відпочинку російських дітей. Але найжахливіше — дітям погрожували, що незабаром їх відправлять в дитячий будинок та віддадуть в прийомні російські сім'ї. А хлопцям, яким виповнилося 14, насильно видаватимуть російські паспорти, з якими їх ніколи не пустять в Україну.
Алла також дізналася про російську програму згідно якої після отримання громадянства рф українських хлопців віддадуть на навчання у Суворівське училище. Там їх готуватимуть до війни проти своєї Батьківщини. На щастя, Данилу вдалося дістати й передати мамі контакти нашої організації Save Ukraine. І жінка вчасно звернулася до нас за допомогою.
Дорога Алли в табір була непростою. Спочатку 14-годинний допит ФСБ у московському аеропорту, а потім в Євпаторії матерів змусили дати «радісне» інтерв’ю пропагандистському каналу «Россия 1» із вдячністю росії за «гарний відпочинок» дітей. Саме в цей час російська омбудсменка давала виправдовувальну пресконференцію за свої злочині після того, як МКС видав ордер на її арешт.
Жінок за дітьми на територію табору запускали по одній, психологічно тиснули, тому сказати щось всупереч на камеру — означало назавжди втратити дитину й свободу. Тож заради сина Алла змушена була натягнути на обличчя посмішку й дякувати росії. Але вона ніколи не забуде найжахливіші пів року свого життя, коли намагалася повернути свого Даню додому.
Повертаючись в Україну автобусом мама вперше змогла спокійно поспати, прямісінько у салоні, на сидінні.
